Осiннiй сум

Верба заплакала, бо осінь наступила
Листочки - сльози вниз стікають по ріці
А вітер вiрити не хоче, що не сила
Розбурхані жалі тримати в кулаці

Він вириває їх, шпурляє якнайдальше
Нехай до зір найвищих долетять...
Як хочеться мені повірити у краще
Та доля заблукала, її так довго ждать

Ще трохи і зима свої розпустить крила
Впаде у сон життя, злякавшись холодів
Замерзнуть почуття, що в серці я носила
Погасне той вогонь, що у душі горів

І стане "все одно". Бо не мене кохаєш
Ти всі свої пісні для іншої беріг
Я в вічі заглянУ - ти погляд опускаєш
А правди, й до тепер, сказати ти не зміг



Фото Володимира


Рецензии
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.