Корабель блазнiв. Дiя IX

Видіння  Ієроніма Босха

ДІЯ ДЕВ'ЯТА 
 
Нічна примара Ієроніма Босха   

Я теж на цьому кораблі,
І бачу сон про чорні хвилі,
Перед якими ми безсилі,
І хвилі ті страшезні й злі.

Ще бачу на самому носі,
Я постать в білому плащі,
Що вітер рве і б’ють дощі,
А піна лине в ноги босі.

То моя муза серед шквалу,
Де небо темне гучний грім
Порізав батогом своїм,
Стоїть збентежена від шалу,

Моїх зневірених думок.
І маю смуту я велику,
Від болю, розпачу і крику,
Коли її лиш бачу крок!

Вона стоїть ніби на вістрі,
І я кричу: «Стривай, не йди!»
А море, як на всі лади –
Органа смикає регістри.

І хвилі чорні та голодні,
Здіймають пащі догори,
І лижуть хмари і вітри,
Язик випнувши із безодні.

І зграї демонів морських,
З лускою слизькою, всі чорні,
Ревуть від реготу, як в горни,
Страждань бажаючи людських.

О, Боже, зглянься в цю хвилину,
Не дай їй впасти і зректись,
Дай крила їй, щоби звестись,
І плечі випростати й спину.

Не для того її мені,
Ти дав із голосом співочим,
Обличчям ніжним і дівочим,
Щоб зникнула у глибині!

Але лютує морок темний,
І муза робить зайвий крок,
І меркне сяєво зірок,
І світ стає такий даремний…