Півроку я чекав на цю весну,
Але я так боюсь її, немов би
Оці птахи несуть авіабомби
Й ось-ось розірвуть тишу голосну.
Все це так непомітно промайне,
І новий цикл вже заглядає в вічі.
Я полюбив би цю могутню вічність,
Але вона розтопче і мене.
Збираючи світання у рядки,
Я так жадаю і боюсь безсмертя.
Мої долоні в кров вітрами стерті,
І вже не здатні втримати думки.
Чи це та юність? Певно, що вона.
Не розумію, п'яний чи тверезий.
Повільно розпускаються берези,
Криштальне небо випивши до дна.
Здолавши хиби вроджених хвороб -
Різню своїх сторін-антагоністів,
Я б назавжди лишився в цьому місті,
Аби лиш поруч протікав Дніпро.
Юнiсть
© Copyright: Дмитрий Медовник, 2012
Свидетельство о публикации №112100109159
Свидетельство о публикации №112100109159
Рецензии
дуже гарно! дуже помірний слог, мов качелі розгойдуються)
Лекс Ткаченко 24.02.2013 12:39 • Заявить о нарушении
Лекс Ткаченко 24.02.2013 12:39 • Заявить о нарушении
