Деревья обнажились, как душа. Из Игоря Тасина

По мотивам стихотворения на укр. языке Игоря Тасина 

Деревья обнажились,  как душа,
Что мерзнет без тебя, пускай  и в теле,
Ее порывы  глупые  хотели
Сложить стихи, но  рифмами грешат,
Беспомощны,  почти  как листья эти
Опавшие…
                Укроет землю снег,
Для нас – на время, но для них – навек:
Им  зимний  плен - короткий  путь в бессмертье. 
Боль не проходит, сколько ни проси,
Как будто соль мои разъела раны,
Не гибнут чувства, словно листья, – странно!
А страх  убить любовь невыносим…
Паду ковром осенним  пред тобой,
Мне - шелестеть, тебе - топтать ногою.
Не прогоняй печального изгоя,
Хоть на прощанье рядышком постой!
Я лист  опавший,  но еще живой,
Наколотый  на  каблучок  любимый.
Не торопись уйти, не глядя, мимо,
В полшаге  от  границы  роковой…

Оригинал (укр): Игорь Тасин "Листопад" http://www.stihi.ru/2011/11/24/9020

Дерева голі, як моя душа,
Що так оголено без тебе мерзне в тілі...
Здається, пальці рук моїх безсилі,
Щоб щось тобі довести у віршах.

Опале листя заховає сніг.
Воно під ним згниє, зітліє, згине...
Мене ж без тебе - тільки половина!
Дивуюся, як жити стільки зміг?..

Коли у серці невмолима біль,
Що так, на жаль, і не вщуха з роками,
Невже я зможу передать словами
Ті рани, досі у яких ще сіль?

Не розчиняються, не тліють почуття,
Бо перше - найсильніш за все кохання!
Та тільки жаль, що є межа чекання,
Коли уже не буде вороття...

Коли вже упаду листвою сам
Тобі якОсь знесилений під ноги -
Тоді вже не минеш мене з дороги...
Нехай обом так добре буде нам!

Ходи по мені далі і топчи
Мою любов, якої ти не хочеш!
І далі відвертай від мене очі,
Ховай вуста й байдужістю мовчи!

Я все одно кохатиму завжди
Тебе одну, нехай хоча б листвою!
Я на підошвах лишуся з тобою!
Торкайсь хоч так - іди по мені, йди!

Той шурхіт мій - такОж до тебе крик!
Та і його тобі почуть не в силі!
Не зрозуміють очі твої милі,
Що саме через них я з світу зник...