Десь у своїй маленькій реальності
Я конструюватиму твої дні,
Складатиму пазли наших надтостосунків,
Розсипатиму по калюжах зірки,
Щоб їх затоптали тисячі ніг…
Мільйони доріг пронеслися між нами,
В океанах спогадів.
Голки в ляльках,
Як у моєму серці.
А ми й досі «носимо один костюм на двох»,
Ми й досі варимось
У цій каші, у цьому гнилому казанку.
Коли хтось читає Вольтера,
Я цитую Гомера,
А ти мовчиш і набиваєш собі весни
На гнилі вени.
Замочи нарешті свої брюки,
Тільки, благаю, не у своїх калошах.
Можеш закрити себе у мені,
Тільки не на довго,
Я не банк,
Я – сейф неважливих днів.
об! цянки
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2012
Свидетельство о публикации №112093007029
Свидетельство о публикации №112093007029
Рецензии