Рiдний Миколаiв

Рідний Миколаїв, повернулась я.
Ти – мій рідний батько, я – донька твоя.
Чую, промовляє небо голубе:
«Ти красиве, місто, не впізнать тебе –
Тягнуться будинки у небесну синь,
Ллє з дерев могутніх прохолодна тінь…»
Але Буг з Інгулом, наче два брати,
Бачу я, сумують, стогнуть без мети.
Літаки у небі, діти на землі
І пливти повинні в річках кораблі.
А за океаном сотні тисяч мам
Трудяться для діток з серцем тут і там.
В пошуках роботи на чужій землі
Ніжні та красиві, а душа в імлі.
Не гудуть заводи, плачуть стапеля,
Кличе пароплави море звіддаля.
Вироста майбутність юних трударів.
Ось тому складаю я для них свій спів.
І птахи щебечуть в синій вишині,
Щоб жилося краще в рідній стороні,
Щоб гули заводи, а Південний Буг
Та Інгул співали, підіймая дух.
Хай трамвай, тролейбус відновляють рух,
Та гудуть у полі і комбайн, і плуг.
Хай сміються діти, молодь та старі,
Та гуляє щастя в кожному дворі.
Рідний Миколаїв, я – твоя донька.
Вболіває серце, бо душа тонка.
Місто корабелів, будь щасливим, будь!
Кораблів великих океани ждуть.

   03.2010