Неузнанная незнакомка. Из Алексея Осипова

Как было б славно стать ребенком,
Чтоб эту боль не понимать:
Надежд несбывшихся печать
Нас разрушает втихомолку…

Печаль не вымерзнет в земле,
А горечи не скрыть полынью,
От долгой грусти счастье стынет,
От одиночества – вдвойне!

Любовь царевной мертвой спит,
Коснись её, тотчас проснется.
Она всегда - и в дождь, и в солнце,
Как бабочка, к теплу летит!

В постылой, пошлой красоте,
Раздав огонь души по искрам,
Убить любовь сумел я быстро,
Но как жить дальше - в пустоте?

Как мне сыскать в таком аду
Неузнанную незнакомку?
Так страстно жду, ищу без толку
Тебя, мой ангел, лишь одну!

Оригинал текста :
«Одній»   http://www.stihi.ru/2012/06/09/3083  (Алексей Алексеевич Осипов)

Мені б на віки вічні немовлям
Залишитись, щоб біль не розуміти,
І не збирати жур в собі по крихтах,
Зализуючи кров душевних ран.

Не розчинити сум в земній руді,
В полину не сховати гіркість долі.
Мабуть, журба – для щастя анаболік,
А щастя лише подих самоти?

Кохання навкруги спокійно сплять,
Здається, – доторкнешся і розбудиш.
Таж бач? Вони не поруч, а усюди,
Метелики в мереживі кружлянь.

Чи можна розгубитися в красі,
Втрачаючи вогонь життя по іскрах,
Або роздати всім себе навмисно,
Тай мороку напитись звідусіль?…

А я себе присвячую одній!
Нехай вона для мене нездійснена.
Молюся, щоб була благословенна
Вона в життєвій дійсності смутній!