З нервовим тремтінням, схожа на наркомана,
Вдихаючи попіл з твоїх ледь відкритих вуст,
Я – квітка із криги – найтонші пелюстки тануть,
А я не тікаю, втекти, навпаки, боюсь.
Хто ти, вогнеокий? Що тлумиш моїм цілунком?
Щоночі приходиш в останній, найглибший сон.
Ти радість моя, та, бачиш, такі стосунки
Для с п р а в ж н і х людей небачений «mauvais ton».
Ранкові тривоги обличчя примарний обрис
Ховають у скриньку таємних думок і мрій…
Аж раптом, крізь натовп – знайомий виразний голос
Та сонячний відблиск з-під лев’ячих майже вій.
25 вересня 2012
Вогнеокий
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2012
Свидетельство о публикации №112092507490
Свидетельство о публикации №112092507490
Рецензии