Вiчне...

Вогні шипшина запалила густо,
Хизується намистом горобина.
В жовтогарячім лісі ще не пусто –
Ще й не руділа за селом калина.

На лузі перед лісом вранці тихо,
Траву щипає кароокий кінь,
Не встиг сховатись вуж (оце вже лихо),
Дивує око пізня квіт – цвітінь...

Вогні шипшина скинула у трави,
Намисто розгубила горобина...
Кленовим листом сипле клен злотавий –
Вже не красуня пишная калина...

За кущ заповз вмирати вуж – вигнанець,
Траву спокійно все щипає кінь...
Останнє па кленове – суму  танець,
Та не вмирає неба височінь...
   


Рецензии