А тобі і не в тямки,
як страшно було відцуратись.
І думки такі страшні,
що боляче за ту радість.
Кохання мого життя,
Ти щастя моє, надія,
Ти сонце мого буття,
Ти серце моє та мрія.
.
.
.
- А ти пам;ята, як було? Ні?
То я нагадаю. Послухай.
.
.
.
Вечір. Метро. Забуття.
Одинадцята нуль-нуль.
Рука до руки та вільні місця,
а потім вино і любов.
Усе почалось як завжди,
неначе пливли поміж часом.
а потім страшні думки
і страх, від тебе відцуратись.
Забуття
© Copyright: Ян Авель, 2012
Свидетельство о публикации №112092304372
Свидетельство о публикации №112092304372
Рецензии