Мама померла.
Вона нічого не сказала.
Вона пішла.
Лиш осінь зранено кричала:
"Тепер сама".
Бувало часто запивала
водою біль.
Мені і внукам залишила
і хліб і сіль.
У сні і наяву чекаю
її дарма.
Замкнені двері відчиняю:
"Нема? Нема!"
І тільки спогади по колу
тривожать ніч,
і скапують, пливуть додолу
сльозами свіч.
***
© Copyright: Ольга Будзан, 2012
Свидетельство о публикации №112092006193
Свидетельство о публикации №112092006193
Рецензии