Вероника Тушнова-Хват Мне говорят

«Нема такого кохання!» -
 Всі  кажуть весь час мені. –
«Забуть треба все! і негайно!
 Сама як усі живи!
Багато чого бажаєш –
Немає людей таких!
Даремно ти серце краєш,
Турбуєш себе та других!...»
Ще кажуть:  «Даремно сумуєш!
Та їжи не їж, не спиш!
Отямся ти трохи хоч зараз!
Тому, не тягни! Поступись!...»
Та ні, я не згодна, бо ось воно,
Ось тут воно, в серці моїм.
Як пташка мала причаїлась –
Вам очі застлав всі дим!
По жилах моїх жагучим
Тече воно, як свинець.
Це зір мій, це слух, це сонце –
Цьому не прийде кінець!
Від забуття –мій захист,
Брехні та зневір`я – броня.
Якщо його враз  не буде,
Навіщо тоді і земля?!
«Нема такого кохання!» - 
Кажуть весь час мені. –
«Забуть треба все! І негайно!
Сама, як усі живи!...»
Та ні, я не дам нікому
Згасити той світ у душі.
Я зараз живу, як треба –
Як інші й повинні  жить!

*****************************

Мне говорят:
нету такой любви.
Мне говорят:
как все,
так и ты живи!
Больно многого хочешь,
нету людей таких.
Зря ты только морочишь
и себя и других!
Говорят: зря грустишь,
зря не ешь и не спишь,
не глупи!
Всё равно ведь уступишь,
так уж лучше сейчас
уступи!
...А она есть.
Есть.
Есть.
А она - здесь,
здесь,
здесь,
в сердце моём
тёплым живёт птенцом,
в жилах моих
жгучим течёт свинцом.
Это она - светом в моих глазах,
это она - солью в моих слезах,
зренье, слух мой,
грозная сила моя,
солнце моё,
горы мои, моря!
От забвенья - защита,
от лжи и неверья - броня...
Если её не будет,
не будет меня!
...А мне говорят:
нету такой любви.
Мне говорят:
как все,
так и ты живи!
А я никому души
не дам потушить.
А я и живу, как все
когда-нибудь
будут жить!