Чекаю осені зажуру,
Хочу сховатись в німоті...
Та вересень міняє портитуру,
Ясніє небо й світлі дні.
Ось глід червоний китичками
Голівку хилить до землі.
Проміння сонця язичками
Цілує їх в небесній млі.
Неначе дівчини намисто
Блищать коралом ягідки.
О,як тут сонячно, як чисто!
Зостатися б отут навік.
Летять у хмари віти древа,
У височінь.У синю даль.
Та від землі й свого коріння
Не відірватися, на жаль.
Отак приречені навіки
Вмирати там, де проросли,
Дерева наші предковічні
І глід червОненький на них...
Чекаю осен1 зажуру...
© Copyright: Саша Моисеенко, 2012
Свидетельство о публикации №112090900507
Свидетельство о публикации №112090900507
Рецензии