Коли доля зневажає,
Б’є зненацька та під дих
Не проси її, не треба.
Мабуть, спить твій рятівник.
Доля муки підсипає,
Ще й шепоче: «не барись!»
Тяжкий камінь підкладає,
А ні з місця щоб твій віз.
Стиснеш зуби та згадаєш
Свою неньку у сльозах.
Ком до горла підступає,
Мабуть, робиш щось не так.
Часу обмаль залишилось,
Щоб кидати старий віз.
Відпочинь, мабуть стомилась,
Долі вдячно посміхнись.
Доля
© Copyright: Валентина Владимирова, 2012
Свидетельство о публикации №112090803129
Свидетельство о публикации №112090803129
Рецензии
