вже не так боязко лягати спати,
і дихати в пустій кімнаті,
вже не лякають голі стіни,
і навіть серце б'є з причини
ті фотокартки, що на стінах
здіймають купу дивних слів
очей відвести я від тебе не можу,
якби й не хотів!
ти перестала дихати й кричати,
вогнем лише живеш в моїй душі,
я намагаюся про тебе дбати,
про тебе ту, що в спокої лишив
все як раніше я чекаю зиму,
твою улюблену маленьку хуртовину
твій поглял невідвений від снігу,
твої вуста шепочуть щось невпинно...
не розібрати нам твоїх думок,
я закриваю рота на замок,
бо ще щось скажу я не в тему,
ми перетворимось в систему,
систему графіків, польотів,
в чисельну купу перепльотів,
які загубляться крізь роки,
я не забуду твої щоки,
і ніжний погляд несміливий,
що ніби жар здіймає хвилю
вже не так боязко лягати спати
© Copyright: Лилия Бутович, 2012
Свидетельство о публикации №112090700674
Свидетельство о публикации №112090700674
Рецензии