Кому, скажіть, я помолюся
Колись у святості своїй?
У світле небо подивлюся
Змахом неприкутих вій.
І, може, хтось простить вагання
В серцях таких, як я рабів
Моє нестримане прохання
Про те, що кожен з нас хотів.
Колись забуду часу плинність.
І не змалюю ту красу.
Життя все йде, його невпинність,
Для нас не викроїть часу.
Я пам’ятаю всі хвилини
Добра і радості в житті,
Майбутнє йде, минуле лине,
А доля наша, наче в сні.
І сон той не буває підлим,
Лиш добрим, злим і дорогим
Й всі постаті, неначе зблідлі
Схиляться враз перед ним.
Ми не вирішуєм нічого,
Для нас написано давно
Хто йде куди, коли й до кого
Та іноді, нам все одно.
Ми можемо з усім змиритись,
Іти завжди, як вкаже знак
Та й проти бурі можна битись,
Та чи людина зможе так?
Кому, скажiть, я помолюся...
© Copyright: Ангелина Ини, 2012
Свидетельство о публикации №112090505929
Свидетельство о публикации №112090505929
Рецензии