Cупердiвчина

 Ось влада велика - на планеті імен!
 Я ношу їх під серцем, як знаки і мітки,
 Все, що вичавить пам'ять зла,
 Згадую їх, ковтаючи, як пiгулки, дай Боже, немарно.

 І вітер сипле піщинки раховані в пісочний годинник світу,
 Все, що довго шукали, чекали люди - як звірі в клітці,
 Все, що викроює скнарість,
 Збереже і зігріє затишне домашне вогнище.

 Все, що не стерпить совість, втамує її бездоганність.
 Все, що мене калічить і, що допікає!
 Це спрага велика знати оцих жінок,
 Це порятунок - це вічне горіння. Це ясність.

 Це вічно носити під серцем тягар,
 Це вирувати, і тліти повільно,
 Це все понівечити марно в собі,
 Це відболіти душею, не пробачивши пустки.

 Це жаданно просити, як завжди, на колінах -
 Це плазувати, і ковтати свій біль,
 Це вічно в себе влучати – хороша мішень,
 Це просто себе на сміх - взяти і розтоптати.

 Це слово тверде, кинуте в пустку,
 Це вічно боятися, множити гріх,
 Це себе вивертати як одяг -
 Це свою таємницю запалити як трут.

 Це голе дитинство і зарозумілість,
 Це розрахунок і плата за грішний кавалок тіла,
 Це почуттів глитайство і скупердяйство,
 Так (розріджене) у рядки моїх каламутних віршів…

 Це свічки чадять і стікають в недопалки,
 Це серце, як камінь, а обійми - сітки,
 Це слабкість не твердість і твердість не тест на стійкість,
 Це тільки слова. Це тільки вірші.

 І мені немає жалю, і мій лише жеребок на біс, навіть без каяття,
 І ніхто не виконує жодну примху,
 І мені немає здійснення заповітних бажань,
 І мій шлях знизу вгору і тільки щоразу вниз…

 Це час спопелити своє в'янення,
 Це час ніяковіти - це час стогнати,
 В льохах ховати своє серце і віру,
 Це час покаяння, і час страждати…

 Це час покаже нам особистим прикладом,
 Це так пасувало як одяг, що відтепер нам душу не гріє,
 Що як річка тече, і що пішло піском крізь пальці,
 Цей час для нас остаточно зник…

 І соромитися себе і до чогось кликати, відболіти всім серцем,
 Рахувати недовго, десь тинятись, шукати чогось,
 Це серце на пробу - на рейки пожбурене,
 Показавши для мене всього світу жорстокість
 І волю продати свою.

 Як на страту себе я веду. Знову роздягненим,
 Я б'ю всім чолом, і прошу – не будьте ви всі марнотратні,
 Низько вклоняюся в пояс на всі сторони світу..
 Адже писана «Cупердiвчина» http://www.proza.ru/2011/04/29/32 для ЖИВИХ!!!