шк ра Снага

Кажуть в тій місцині по ночах ходить змій. Палена земля та пустуючі оселі створювали сумну атмосферу. Ізвічна дма, ніпврозвалені будинки, наростаючий ліс та де не де мелькаючі вогні ще старих поселенців.
Мене сильно вразило це нагнітаюче становище.
Але робити було нічого адже я мав десь перепочити ніч та піти далі.
дорога була розбита і мій кінь ступав хоч обережно,але відчувалось що його кидає сторонами.
На кінці села стояла дивна землянка, в її крихітному віконці горіло світло і я вирішив спитати притулку.
Постукавши в  двері, я оглянувся. Темно, ніби ти провалився у могилу.
Двері відвторились і переді мною постала дивна постать - старий, зморщений чоловік.
- ворожбит, - подумав я.
Його лице скривилося,а очі зіщурились:
- kik vagytok?(хто ти), - прохрипів старий.
- herceg Waliszewski,(князь валішевский) - відповів я підвищенно.
Певно це старий мадяр, який загубився тут під горами ще в своїх молодих літах.
- j;n, - повів мені рукою у хату.
Я зрозумів що він мене запрошує, тому не довго думаючи зайшов.
- чи довго ти їхав князе, що втрапив на старого Стефана?
його вимова мене здивувала:
- не те щоб,просто ніч застала.
Сівши до столу,старий закурив табак.
- то ти певно навіть не знаєш де ти знаходишся?
- ні.
Стефан налив мені чарку:
- пий.та лягай спати.Я Стефан.
- Стефане, скажіть мені де я тоді опинився.
сатрий налив мені ще одну чарку,яку я мав осушити до дна,випустив диму з горла,хитро поглянув,прищурився:
- це проклята земля,сюди навіть мілкий лис не забіжить. вже давно тут не було нікого людимого, з міста чи іншого села.
Мене трохи здивувала його відповідь:
- а що ж тоді такий як ти тут забув?
Стефан розсміявся:
- а де ж  мені ще бути як не тут? Стефан не є любитель цивілізації.
- так ви вчений?
- ззамолоду мав таку втіху студіювати.
Я зняв з себе пояс,виклав його на стіл.
- але склалось так, - продовжував старий, - що я опинився тут.
- чув, що є під землею мадярів, така місцина....скажи Стефане що то за місце таке,кажуть що то земля снагів?
Старий покашляв,втягнув диму:
- є таке.але снаг, то таке, вийде вночі,та й потому до ранку.а що тобі з того?
- чув я що жінки в снагів дуже гарні.
- жінки...хахах...ну ти мене й розсмішив,молодий пане.забудь, снаги то легенда.навіть якщо одного й побачиш з їхнього роду,до кінця життя не знатимеш куди діти той спогад,він виїдатиме тебе,немов сварлива баба,або ще гірше язва.тим паче жінки снагів...їхважко знайти,відгадати.адже сам знаєш що то таке.то не золото і не скарб.
Я встав зза столу та почав ходити по хаті. Дошки скрипіли,гул від кроків роздавався по куткам.
- а що пане, захотілось вічного життя?
- а чому б і ні.
- ти ж за цим сюди прийшов,чи не так? просто так в такі місця не заїдуть та не заблукають,сюди приїжджають навмисно.
- можливо.
Намагаючись не видавати свого задуму я відвернувся від старого та подивився у вікно.
- не бачу змісту я у вічному,князе.
- ти дурний Стефан.
Старий розсміявся так голосно що мені пішли мурашки шкірою.
- хочеш крови випити? думаєш дістанеш?
- ти ворожбит,і маєш знати як розпізнати снага від простого люду? чи не так?
 - що мені з того буде?
- я дам тобі золото.
- нє...золото Стефан не любить.
 - а що ти тоді старий хочеш?