Буде нове

Ти йшов,
я тебе не зупинила:
бажання не було
та й сил  не хватило б.
Слова на вустах заніміли
і сльози на кригу перетворились.
Ти мовчки збирався,
в чемодан накидаючи лахи,
на щось сподівався,
бо весь час озирався.
Я мовчи сиділа,
заплющивши очі,
так завжди в моєму житті:
кого люблю-той ненадовго,
з ким хочу бути-
від мене хоче піти…
Ось так ми з тобою
і року ще не пройшло…
Потекли одночасно
кожен за своєю водою.
В чому причина?
Та хто його зна!
Можливо доля така.
 
Тобою впивалась
як спрага водою,
в тобі розчинялась,
тобою жила й не жила,
Напевно,так захопилась,
що проковтнула
так швидко до дна.

 
Ти квіти і сонце мені дарував,
Ночі,місяць і зорі
були  в наших очах.
Довго з тобою могли ми
мовчати,зірватись
і швидко за вітром помчати.
 
Все готово,на місцях твої речі,
не втримався ти:
почав цілувать мої плечі,
я не пручалась,
хоча опікав моє тіло
кожен дотик ніжної шкіри.
Ми цілувались і
відкоркували текілу,
астральні світи на диван полетіли-
сплелися,стогнали від солодкого болю
й розбились…
 
Ти відчиняти став двері,
я не кричала
і плакать не стала:
ти не перший,
та й не останній,
буде кожного року новий,
ще бажаніший і палкіший,
до безглуздя коханий
і рідний такий…
 
Зачинилися двері-
я залишилась в тиші.
Серце спокійне
як після вдалої сесії в ВИШІ.
Ти довго ще будеш писати,
я довго буду читати,
допоки нове не прийде…
І знову літо настане….