Рiчниця смутку

Десятиліття смуток огортає,
Вертає до тривожної доби.
А в спогадах – трембіти й водограї,
В щасливих снах – смереки і дуби.

Ліси, поля, розкішні полонини,
Домівки рідні, батьківські сади,
Гриби, порічки, ягоди калини,
Дзвінкі, грайливі потічки води.

Повітря чисте, небо бірюзове,
Любов батьків, молитва у душі,
І найтепліші зорі вечорові,
І найгнучкіші верби й комиші.

Пісень і вишиванок розмаїття,
Традиції і мова прабатьків,
Народні звичаї в барвистому суцвітті…
І хтось все це понівечить посмів!

Жаль, вороття в минуле вже немає,
Бо сивину покрив густий туман,
Та ностальгія й досі не вщухає
Й немає ліків від сердечних ран.

Розбиті долі відчаєм вражають,
В молитві поклоняються хрестам.
Душевний біль до коренів вертає
І до могил, що залишились там.

Минали дні. Гортали рік за роком,
Складали пам'ять в легендарний ряд.
Неслась журба вслід невеселим кроком.
Вже смутку цьому – нині шістдесят.

Тривожні спогади ще линуть у дитинство, -
Його ножем розрізали «верхи».
О, Господи, прости їм всі безчинства
І тої влади нелюдські гріхи!
                2011р.