Ясно-синя стрічка у волоссі.
Я цей колір віддано люблю.
Ще не видно, ще не чутно осінь,
Та уже незручно журавлю.
Я з вінком по полю, серед жита,
Очі, мов прикуті до землі.
Ще не стало й половини літа,
А уже у небі журавлі.
В мене ноги босі і гарячі.
До струмка, як взимку до тепла.
Чутно ще: весна із хмари плаче.
Журавель – гартує міць крила.
Чом не журавель? Чому не річка?
Я – природи віддане дитя!..
У волоссі, як мотузка, стрічка
І на шиї зашморгом життя.
Полетіти, відростити крила,
Віднайти у спокої любов…
Ще зима сніжинки не зронила –
Журавель додому прагне знов.
березень 2012 року
*Робота принесла авторці срібло у поетичному конкурсі "Квітневі дзвони".
Журавель
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2012
Свидетельство о публикации №112082400979
Свидетельство о публикации №112082400979
Рецензии
