Думки, мов хмарини в бездонному небі
Тамують невимовну і тиху печаль
Час, мов зморений та обезкрилений лебідь
Злітав, та з роками кружляти почав.
Чи ж ми заслужили таке божевілля?
І втрати приклеюються, мов ярлики?
Де кращі часи? Яке це століття?
Ми ж клятву добра даємо навіки!
Уже небокраї не радують око
Чи просто літа не рожеві тепер…
Сказати близьким, ось так, ненароком
Що любиш і час хоч би трохи завмер…
Не спиниш, не скажеш, не викинеш в прірву
Усіх недовершених, незроблених мрій…
Тримаєш в руці єдиний і вірний
Свій спогад дитинства, свій острів надій…
Той пошук невірного синього птаха
Що так виривається в кожного з рук
В цій битві за щастя є біль і є зрада
Чи гідне це щастя таких страшних мук?!
Дурні…живемо, оббігаючи землю.
Жбурляєм каміння у спини своїх.
Життя – не вітрини, і ми в них не меблі.
І все наше щастя живе в нас самих…
***
© Copyright: Альбо, 2012
Свидетельство о публикации №112082404640
Свидетельство о публикации №112082404640
Рецензии