Ти молилась на колінах перед єдиною іконою,
Коли ламався лід і осипався попіл
Над головою моєю сивою.
Ти клялася у вірності сотень,
Що ґвалтували усе що хоч трошки
Та дихало. І клала у постіль,
Як втомленого, мене з дороги.
А я йшов до тебе крізь дошки,
У які забивають останній цвях.
А я стояв на кожному порозі
І вдивлявсь у очі – твої-не-твої –,
А твої помітила шельма
І змусила мене в гіркоті
Шукати ще гіршої
Ртуті, що по венах твоїх тече.
Викрадав наречених із церкви
І рвав на шмаття себе.
Тільки щоб мати нерви
заховати у бездні тебе.
Стинався під небом осіннім
І шукав кривавих сліз,
Запирався на всі засови
У безлічі своїх ран.
І тільки тебе я бачив,
Коли приходив гнилий дідуган.
Він просив моєї душі
За короткий до тебе шлях,
І я продав би, віриш?
Аби тільки знав
Де вона.
А ти у своїй костелі
молилась на колінах перед єдиною іконою
і у ляльку вставляла голки.
ти молилась
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2012
Свидетельство о публикации №112082009950
Свидетельство о публикации №112082009950
Рецензии