Поэтический отклик на Лесю Украинку...

                Вольный перевод из Веточки Вишни:
                http://www.stihi.ru/2012/08/17/5577
                Спасибо Веточке Вишни за Стихи!

Зябко в левадах, в лесах за покосами…
Босые ножки мочила и плакала…
Плакали очи слезьми, словно росами…
Дым выедал – и весь мир одинаковый…
Что, удручённой, ей делать пока?
Спать, как сиротка, в ветвях лозняка…

Тихо скрипела ей верба про ветры,
С неба – рыдающий клёкот и пылкий…
Звуки лукашевской  мнились сопилки,
Тонко звенела на холоде ветка…

В сон попросились и лес и левады,
Белые бабочки в яблонях сада,
Слышала пульс на виске поцелуйный,
Ласки и жар от ладоней – подлунный…
Слово Лукаш произнёс – сквозь ненастье:
Как же щемяще шептал ей о счастье...

Милый мой цветик, дитя ниоткуда,
Спи до весны, леса дивное Чудо!

Оригинал:

Змерзла, босоніж в левадах блукаючи,
 пальчики гріла, до серця торкаючи.
 Плакали очі сльозами гарячими -
 дим виїдав - і надовго незрячою
 бідна ставала, і спала тоді,
 ніби сирітка в вербовім гіллі.

 Тихо скрипіла верба про далеке,
 чувся бузьків в небі сірому клекіт,
 спів лукашевої чувся сопілки,
 тонко бриніла на холоді гілка...

 Cпала …і бачила ліс і левади,
 буйний розмай яблуневого саду,
 чула цілунки гарячі на скроні,
 пестощі й жар дорогої долоні.
 Лагідне слово Лукаш промовляв,
 гарно і щемно про щастя співав…

 Мила, хороша, дитино нізвідки,
 спи до весни, лісу лагідна квітко!