остання п сня мар онетки

Уночі
Коли нашу квартиру пронизувала нестерпна тиша
А тіла лежали камінням, прикуті до ліжка

Мої сльози
 Ставали прихистком здебільшого
Для сорому,
що підкрадався позаду, наче огидна кішка

А руки
Руки ставали палицями у владі машини-творця
Маріонетками у покинутому театрі без лав

Лише голос
Лишався вірним , адже він без лиця
Він не чує, не бачить того, що сам відспівав

Моє серце
Ставало будинком для тисячі зайвих душ
Що просили лише кімнату на пару днів

Розум мій
Під жовнірські марші кричав *кроком руш*
На плацу емоційнім виплескував власний гнів

Моє тіло
Наче маленька вертлява миша
Що у нірку біжить швиденько подалі від бою

Уночі
Коли нашу квартиру пронизувала нестерпна тиша
Я портроху гнив, і незграбно ставав собою


Рецензии