Вклонявся вітру зрілий сонях,
І відбивав землі уклін.
За те, що зріс він на осонні
І сипав зернята на сніг.
Далеко зріс від свого поля,
Від того, де брати росли.
Не розділили його долю,
Під дахом бачили вже сни.
А він один з дощем і вітром,
Боровся вперто за життя.
Однак нікому не потрібний,
Немов, дитина-сирота.
Вклонявся вiтру зрiлий сонях
© Copyright: Петро Керанчук, 2012
Свидетельство о публикации №112081106057
Свидетельство о публикации №112081106057
Рецензии
http://www.stihi.ru/2012/08/11/6475
Всього кращого!
Людмила Дзвонок 11.08.2012 18:36 • Заявить о нарушении
Всього кращого!
Людмила Дзвонок 11.08.2012 18:36 • Заявить о нарушении