Два друга

Буває іноді і так,
Що звичайнісінький простак,
Легкі десь гроші підбира,
І ніс одразу задира.
Одразу починає хизуватись,
Що може в грошах він купатись,
На друзів дивиться своїх,
Неначе на чужих.
Ось так і песик наш Гав-Гав
Хвостом гарненько помахав,
І від хазяїна отримав,
Кісток запас на цілу зиму.
Ох і зрадів Гав-Гав, сміявся,
На всі усюди вихвалявся,
Як буде зиму зимувати,
Що з голоду не буде помирати.
Якось навідавсь до Гав-Гава,
Його приятель, пес Кудрявий.
Побачивши кісток багато,
Почав собі одну прохати.
Гав-Гав кричить: «Моє! Не дам!
Чого ти взагалі приперся, хам?»
На друга кинувся, як звір,
І вигнав бідного на двір.
Кудрявий геть попрямував,
Але усе запам’ятав,
Усе, що говорив Гав-Гав,
І як його він виганяв.
Аж ось, дивись, зима прийшла,
Морози люті принесла,
Гав-Гав кістки свої рахує,
Постійно біля них чатує.
Та навіть воїнам-солдатам
Колись потрібно спати.
Ось так і наш Гав-Гав,
Всю ніч біля кісток куняв.
Кудрявий же собі зимує,
Господь поміг – не голодує,
Аж вранці хтось стучить,
Зирк – а під вікном Гав-Гав стоїть,
«Кудрявий, брате, поможи!
Кістки зі мною стережи.
Собі візьмеш одну чи дві,
Лишень допоможи мені!»
«Коли б тоді ти мені кістку дав,
Коли у тебе я прохав,
Я б тобі зараз допоміг,
Кістки з тобою постеріг.
Але тебе взяла жадоба,
Мене ти вигнав, як худобу,
Іди, кістки перераховуй,
На мене більш не розраховуй!»
Ось так Кудрявий відповів,
Гав-Гав засмучений побрів.
З жалю горілочки хильнув,
І у наступну ж ніч заснув.
На ранок очі я продер,
Дивись – а кісточки хтось спер.
Гав-Гав від горя аж завив,
Що кісточки свої згубив.
Оце запам’ятайте!
І друзів так не ображайте!
У скруті їх не полишайте!
Чим можете, допомагайте!