Бентежним криком журавля із неба,
Чи спалахом надій – в нім душ потреба,
Натхненна Муза у віночку з літер,
Куйовдить думи, як волосся вітер.
Знаходить прихисток у серці слово,
Немов у мушлі перл – краси основа,
Твій дух і сам, що зродить ще не знає:
Слова – проміння сонячне над плаєм,
В нім плин життя, де кожна мить наступна –
Легка і вільна! Доля ж – непідкупна,
Ніким дочасно, до пори незнана –
Несе кохання шал, чуттів нірвану.
А ти, мов Бог, безмірну маєш владу,
У твір вкладеш свою – єдину правду,
Подібний в дійстві цім на породіллю,
І вірш, вродившись, віддзеркалить біллю*.
Відкриє вічка світу немовлятко,
Заповнить трепет серденько-горнятко,
І Небо стане ближче, й материнка –
Що влітку полю вірш твій замугика.
* від слова "білість"
Мов немовлятко
© Copyright: Валентина Чайковская, 2012
Свидетельство о публикации №112080101939
Свидетельство о публикации №112080101939
Рецензии