***

Не кожна людина, яка не має житла та пиятикує-пропаща.
Деякі просто не бачать сенсу копирсатися
у багні-під назвою життя.
Інші-просто слабаки, але вони безобидні для супільства.
 Пропащі-ми, ті, які досягли того, чого прагнули, загубивши чисті душі.


«Те, що люди люблять однакові музику, кіно, цигарки, вболівають за київське «Динамо» і поважають Гевару, - нічого не варте. Як з`ясувалося»



«Колись дуже давно, я вирішила – завжди бути собою. Такою як є. Ніколи не проковтну свою гордіть, а головне гідність. Не наслідуватиму дурних вибриків... Життя – така омана. Розкидає перед людиною купу шансів, взамін перефарбовує себе-не впізнати, як той хамелеон  – будеш шукати, не знайдеш довіку. «Зі мною ніколи такого не станетья, у мене є мета» – дурня. Забула про себе, як і усі. Злякалася, що не зрозуміють, що вважатимуть провінційною дурепою і почалася гра. Гра у життя. Невміла, непередбачувана, але з кожним кроком все нагліша та відвертіша.»
Дев`яносто дев`ять відсотків люду одержимі цією грою. З відвертою заздрітю аплодуємо більш вмілим ліцедєям, які досягли в цій грі «вищого пілотажу» Які мають круті тачки, перональних мордодєлов( так звані стилісти), «невеличкі ізбушки» (декілька), та купу грошей. Ми прагнемо цього. Відверто та принизливо. Ми кажемо своїм нащадкам – «Навчатися гарно треба, щоб досягти чогось у житті.» Досягти чого? Купа брудних, зкривавлених бумажок? Оце і є досягнення?  «Солодке життя» - «Dolche vita». Але все це тільки ззовні. А розплата жахлива. «Безумовно» - ось головне слово успіху. Скільки самознищення у цьому слові. «Так, безумовно, я нікому не розповім, що відомий своєю любов`ю до народу депутат районної ради, нехай зветься хочаб Грицько – згвалтував сімнадцятирічну дитину у своєму кабінеті напару зі воїм помічником. Саме дитину, дівчину, з чистими помислами. Повії вже не влаштовують?! Хоча б ті, що стоять вздовж дороги? Або ті, що живуть з вами, та звуться жінками?! Або ті, яких ви звете коханими, та підкладаєте під своїх ділових партнерів та під «нужных людей»?! Мабуть, на чистеньке потягнуло? Звісно я про це  нікому не розповім, за окрему оплату, або за більш перпективне міце роботи...»  Отак робиться успіх. На безжальному слові – безумовно. Гриць з ним, що та дитина, не витерпевши сорому наклала на себе руки. Головне ж мета. Так батьки казали, так навчали. І у кожного «успішного» своє невеличке кладовище... У кожного є така своя загублена Марічка, дай Бог, щоб одна. А ми посміхаємоя над бомжами та пиятиками? Здаєтья я їх потроху розумію.
Нарешті про Бога. Може я і накликала б цією статею обурення священолужителів України, якби вони хоча б потроху читали... Та де там... Стільки хлопіт... Грощі з прихожан зібрати, (бо хай пощезне той довбаний «Lanos», треба щоь солідніше нарешті придбати). А ввечері треба зняти стрес. Дівчат таких як годиться...  Тут тобі не до читання, не до обурення. Так ось. Кажуть самогубці до раю не потрапляють. Дівчину, яку загубили, яка просто не знайшла у собі сил... мусили поховати на якомусь заросшому пагорбі, далеко, далеко за селом. «Егеж... Руки на себе наклала, тяжкий гріх»- відмовив мені сільський піп. «Але якщо десятину внесеш згідно тарифу..»- це вже на одинці. Тариф – 100 западних грошенят. Для села купа грошей. І тут тобі і одпівання і служба, поховали, як христіянку. А мені гидко. Спутошено. «Егеж... Руки на себе наклала, тяжкий гріх»... А тебе, сука, де поховають?! А де поховають того підара, який загубив дитину???!  Там де й усіх?! Ви тобто безгрішні?! Догори дригом усе в цьому житті. К бісу таку «вашу» релігію! У мене буде своя. І мій Бог, не назове Марічку, пропащою душею,  грішницею, яка наклала на себе руки. Для мене така релігія вірна...Для мене та ще принаймі для однієї людини, для якої загибель доньки стала крахом життя. Який зневірився вже щось довести. Який зневірився у людях, які самоотвержено служать слову «безумовно». Які спалили його хату, розбили невеличкий трактор, яким він орав своє поле. Та і поле нарешті відібрали. Він саме і є БОМЖ. Людина, яку ми з відразою оминаємо зустрівши на вулиці. Людину, яка не піддалая слову «безумовно», та не схотіла приймати таке життя, як ми усі. Тому і пиятикує, по чорному, не просихаючі, та просто не осмілюєтья накласти на себе руки.
Колись, я теж зрадила собі, та немало покопирсалася у багнюці. Досить слів «безумовно», досить.. А рай він є. Такий саме, як ти хотіла. Білий катер посеред Дніпра. Начебто, Дніпра... Озираєшься – нема берегів. Та і навіщо померлим береги. Туман котиться від зниклих берегів на воду, вкриває її тонким напівпрозорим шаром так щільно, що, здається, вода задихаєтья під невагомим покривалом, намагаєтья прорватися до неба...Зверху біла вата, по боках біла вата, під катерком...Ловиш себе на думці , що по цьому дивовижному туману можно запросто йти куда завгодно. Перескочити через борт, стати на білій ваті, йти світ за очі-збентежено, щаливо... Ти дочекайся мене там! Я обов`язково навчу тебе управляти катером – це дуже прото, наче життям... Дочекайя! «Безумовно», дочекайся!