Сонце ранкове рідного краю
Вранці промінням пестить мене.
Руки до нього я простягаю,
А воно жар свій в долоні кладе.
Жар той мене не обпікає,
Лиш для душі приємні чуття.
Рада теплу. І ніби злітаю
У височінь. У синє буття...
Серце радіє милому краю,
Стільки доріг стоптано тут!
Рідні стежини мене повертають
В ніжне дитинство, в юності путь.
Запахом вишні пахне домівка,
Яблуком стиглим у спасівські дні,
Липовим медом дідуні в петрівку,
Хлібом, що мама спекла у печі...
Тут виростала і кріпла душею
Серед волошок, що з поля пшениць.
Тут Україна стала для мене
Долею й піснею вже назавжди!
Мамині руки мене сколисали,
Батьківська пісня в дороги вела.
Тут мої витоки. Тут мене зрання
Сонце стрічало, вмивала роса.
Я відчуваю серцем і нині
Ту прохолоду, ту радість життя,
Сонця ранкового тепле проміння
На стежках-доріжках мого майбуття...
Сонце ранкове р1дного краю...
© Copyright: Саша Моисеенко, 2012
Свидетельство о публикации №112072300491
Свидетельство о публикации №112072300491
Рецензии