Без названия

Тільки кров з рукавів, як із хмари водиця.
Не заплачу, не жди, я вже звикла до ран.
Висихає потроху душевна криниця,
Розтирає беззахисну шию аркан.

Біль та біль без кінця - може, я й заслужила,
Може, мука - розплата за смертні гріхи,
Та невже моя кров має бути не в жилах,
А в бокалі, що звідти п'ють наші страхи?

Що то темне таке на безлюдній дорозі,
Що не дало без шкоди до щастя дійти?
У неспокої очі та серце в тривозі -
Це мій світлий диявол, бог бачить, це ти.

Я люблю й не люблю, я боюсь та кохаю
Сині очі та світле волосся до плеч.
Я тобі віддала всю себе, все, що маю,
Ти ж натомість у серце загнав мені меч.

Проти тебе я зовсім нікчемна й безсила;
До вподоби тобі мій пригнічений стан.
Я тебе бути трохи добрішим просила,
Але добре, як хочеш, пий кров з моїх ран.

Ясноокий диявол... Для тебе не шкода,
Хоч життя попроси - добровільно віддам,
Бо чекає на мене в кінці нагорода:
Сьоме небо у пеклі належить лиш нам.