Жрецi держави

Збори вирішили к святу
Суверенітета:
Виділить бичка селянам,
Щоб була котлета.
Для колгоспу я скотину
Різав і раніше…
Ну, собі візьму півкіла,
Голова – не більше.
Ну, дільничний завітає,
Бойовий, хоч лисий…
Решта м’яса йде в комору.
Тож, приходь, виписуй!
Нині… Я не встиг покласти
Свіжину на ваги,
Як біжать на «мерседесах»
Лицарі-звитяги.
Від міліцій до юстицій,
Від ДАЇ до Ради,
Податківці, вогнеборці,
Пішаки від влади.
Та приперлись не з букетом
Рож або гортензій,
А з погрозами страшними
Та мішком претензій:
Чи небіжчик мав прописку?
Чому ніж не гострий?
Хто засвідчить, що у нього
Не було корости?
Чому прапор полинялий?
Де щиток з баграми?
Чи екологічно чиста
Тирса під ногами?!
Я крутивсь, як булька в супі,
З глузду їхав часом…
Вони кажуть:  –  Що ж, прийдеться
Штрафи брати м’ясом. – 
Як вовки, розшматували
Хутко та сердито
М’ясо, кості, навіть кендюх,
Роги та копита.
Зажурились односельці,
Що спіймали гаву.
Голова гука:  –  Якщо ми
Любимо державу,
То давайте на цей случай
Не скиглить в сільраді,
А усюди слати факса,
Що ми дуже раді.
Ми протягнемо як-небудь
На картоплі й житі,
А вони – Жреці держави!
Мають бути ситі!
Як побачать, що ми прагнем
Все, що є, віддати,
Їм захочеться ще більше
Хабара не брати!

                28.12.2008 р.