Менi Небо дарувало очi синьо-сiрi

Менi  Небо  дарувало  очi  синьо-сiрi.
мое  серденько  злiтало  у   бескрайнiй   вирiй.
а   волоссячко  я  мала, як  у  полi  жито.
та  хiба  ж  ранiше  знала, що  так  тяжко жити?!

двадцять  рочкiв  пролетiло! - два  десятки  рокiв!
жити   радiсно  хотла! так  i  було,  доки
не  напав,  тихенько,  ворог – почав  шматувати
Батькiвщину! - рокiв  з  сорок  не  буду  спiвати.   

у  дитинствi   вiдспiвала  - пiсням  вчила  Мати…
Батькiвщину  рiдну  мала! Батькiв  cвоiх,  хату!
лютий  ворог  зненадська  напав  на  родину….
де  ж  те  войсько  козацьке  у  тяжку  хвилину?!

посiяли  помiж  нами,   злi   вороги,   ворожнечу.
роздiлилися   таборами, подiлили  речi....
подiлили  землi  нашi,  роздiлили  мову....
сваряться, мов  дiти  малi  знову, та  й  знову....

ворожина   той  -  безжалiсна,  хитра   лисиця!
що  робиться, ой-йой-йой! може, менi  сниця?!
двадцять  рокiв  наснилися? чи  то, дiйсно - життя?
та  ви  що, показилися, йдучи  в  небуття?!

схаменiться! проснiтеся,  брати  РОДу,  та   кровi!
хай  Iм'я   Творця   свiтеться  в  серцях  у  Любовi!
*******   / 11.07.2012 р. /