Повимирали села в мирний час.
Хати стоять без вікон і дахів.
В дворах чагарники лякають нас,
Немовби зграя там живе вовків.
Позаростало поле бур”яном,
Де раніш були врожайні ниви,
І крає своє серце агроном,
Бачивши колгоспні ті руїни.
Родючі землі роздали в паї.
Селянин не знає, що робити,
Бо техніка потрібна для землі,
Щоб врожай змогла вона родити.
І душу роздирає біль туги.
Маючи найкращі чорноземи,
Занедбати без жалю ми змогли
Українські ті родючі землі.
Знов весною прокотяться грози,
Омиваючи мертві оселі.
То природа проллє свої сльози
По загубленим нивам і селам.
Биль туги
© Copyright: Вера Кириченко, 2012
Свидетельство о публикации №112070601461
Свидетельство о публикации №112070601461
Рецензии