Ще не час

Мантихора
Сріблясті  тенета  тримають  налякану  душу,
Вогонь  золотий  крає  тіло,  винищує  болі.
Дощем  кришталевим  змиваються  плями  недолі,
Та  вітру  прозорого  ще  дочекатися  мушу.

Все  спалене  й  вимите  з  тіла  він  швидко  розвіє,
Надійно  звільняючи  пам'ять  від  гніву  й  тревоги,
Лишаючи  сонячні,  благословенні  дороги,
В  яких  ожива  невичерпна  безкрая  надія.

I  знову  поверне  душа  до  землi  i  до  тiла,
I  знов  з  насолодою  питиме  спрагу  небесну.
I  скаже  хтось  поруч  здивовано:  "Тiло  воскресло..."  -
Не  вiрячи  в  те,  що  додому  душа  прилетiла.

(28.06.2012)

---
Це  НЕ  переклад!  А  повноцінна  україномовна  версія  ;)
Писалися  обидва  вірші  паралельно,  просто  російський  дописався  першим.


© Copyright: Мантихора, 2012
Свидетельство о публикации №112070202306
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Мантихора
Рецензии
Написать рецензию
Другие произведения автора Мантихора