До серця спогад, мов дитину пригортаю...
Під гору стежечка біжить в зеленім житі,
А ти живеш у тій хатиночці, що скраю,
Де зріють яблука і груші соковиті.
Неначе стигле жито - золотаві коси,
Старі коралі — ще бабусине намисто.
В серпневу спеку вже лягли в стерню покоси,
Війнула хтива осінь тихим падолистом.
В душі печаль легка, якась уже прозора.
Думки, мов ластівки, розсіялись у хмарах.
Вже час подумати про спокій... і про вчора,
Вже стука осінь у вікно... стара примара.
Біжить стежина в полі золотавим житом...
Великий Боже, як ще хочеться пожити!
До серця спогад, мов дитину пригортаю
© Copyright: Вера Кухарук, 2012
Свидетельство о публикации №112062400831
Свидетельство о публикации №112062400831
Рецензии
Та не сумуй душа, не згадуй, що було вчора...
Живи сьогодні і тільки зараз роса прозора...
з теплими побажаннми Лілія!
Лидия Филимонова 25.03.2013 14:39 • Заявить о нарушении
Живи сьогодні і тільки зараз роса прозора...
з теплими побажаннми Лілія!
Лидия Филимонова 25.03.2013 14:39 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 8 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.