Не можу спати...

Не можу спати. Дихати не можу.
Не бачити б нікого. Ані чути.
Розчавили! Зняли із  мене кожу.
Сокирою розтнули груди.
Ніщо в мені вже не живе!
Вже й світ немилий. Я - не я.
Закон про мови душу рве,
Ганебно так протиснутий  в верхах,
Мене спалив.Ударив як обУхом!
Та все по голові.По головах.
Хіба ще мало настраждались
Та мова  і народ,який мені рідня?!
Які іще поставлять перепони
Верховна Рада,що народ сідла?!
Вас вибирали слугами народу,
А служите ж  мамоні  ви усі!
Закони творите під себе.
Себе збагачуєте ви.
Чи ж коли день отой настане
Коли одумаєтесь ви?!
Не стане. Сподівання марні.
Горбатого  могила виправляє!
Тож дочекаєтесь і ви....
Терпець урветься український!
І буде непереливки усім
Тим партіям, що проросійські.
Вже вкотре зрадили усіх!
Ущент розбили сподівання.
Ви хто такі?! Ганебний люд,
Що дозволя собі перелюб, зраду,
Що стали підпанками в московіт!
В красиву льолю завернули
Свій зрадницький закон отой.
Бо ж тільки на папері він здоровий!
І  це  вам добре  зрозуміло...
Бо зсередині він- ворожий і пустий.
Сусід зі Сходу аж регоче:
Де є іще такий нарід,
Який свого соромиться, руйнує
Усі надбання з роду в рід?!
Який ви приклад своїм дітям,
Чого онуків навчите?
Хіба що як свого цуратись.
Хіба що як знедолити... І все!
Чи вигнать хочете  усіх під Крути?
Побійтесь Бога! Бо й самі підЕм.
І  вам тоді не здобрувати!
Стіною станемо. Не міражем.
Цього не хочемо! Та ви штовхаєте.
Закон про мови не пройде!
Наруги над собою не допустимо,
Заставим поважати ми себе...