«— Цей ворон захотiв пожити в грудях
Твоїх, козаче».
«— Що ж, нехай живе.
А серце вiдпочине на безлюддi
Тим часом. Бач, камiнне, а пливе.
Аж плесо випрозорюється наче,
Аж мислi пломенистi i прямi
Не думають змiїтися...
Хай кряче,
Хай десь понаражається на нiж!
Чи спис крило пiдiтне, чи шаблюка
Обриє тiм’я, дзьоба обсiче...
Ну, згода?» — пiдступа козак до крука
I пiдставля прострелене плече,
Та груди розпанахані, де хлюпа
Криниця,
Та струмки одтятих рук...
Од жаху замовка i тiльки лупа
Червоними очима ситий крук.
Примха ворона
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112062004838
Свидетельство о публикации №112062004838
Рецензии
