Змушують, либонь, від Катерини
До Ликери вертко дорости.
Та й дбайливо ж ми, ламка билино,
Зайшлі колисаємо свiти!
Плач в менi. I надi мною. Потiм.
Плач вишнево, як громи в корi,
У моїй подрiбнюванiй плотi,
Ловленiй — шматками — в ятерi.
Сутемний катюга знає твердо,
Познущатись обраний над ким.
Мало брил я в словi перевергав? —
А вiд тебе теж іду, як дим.
Все менi прости! Клятьбу i крики
В личко твоє тихе i святе...
Знову рика звiр — аж клякнуть рiки
Й снігокрут по всіх полях мете.
Вiд Катерини до Ликери
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112062004806
Свидетельство о публикации №112062004806
Рецензии
