Я воскресну в тридцатом столетьи...

За добро, что я делал на свете,
За все муки, где сердцем я млел,
Я воскресну в тридцатом столетьи
И пройдусь по любимой земле.

По степям золотым и бескрайним,
Где страдаю, люблю и живу,
Где душа, словно птах, замирает,
Когда падает тень на траву.

Не реликтом, не бедным изгоем,
Что забрёл из чужой стороны, –
Я приду к вам достойно и гордо
Этот мир я для вас сохранил,

Защитив от пожара, мне дорог
Братства круг и его –  не менять,            
Вы на этих  днепровских просторах
Обнимите, как брата, меня.

*   *   *
За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.

По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.

Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав, –
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав…

Врятувавши її від пожежі
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровським безмежжі
Обніміть, наче брата, мене.

(Борис Мозолевський. Дорогою
стріли. – Київ, 1991. – С.83)