Тромбує дихальні шляхи
Нема дороги, немає кисню,
Єдиний вихід – навпаки
Подвійний жар, подвійний вистріл.
Перебіжить і камнем вниз,
Осяде з вагою як вічність
І щось страшне в душі гримить –
Тварюка збочена у потойбічність.
Липко-давка смола жалю
І рятівне тупе рубило,
І блазень мертвий не встає,
Й немає мук чорних припливів.
Куди? Кому судити нас?
Чому сумує гільйотина?
З зеркал таращить око страх,
блазнірство й хіть, а не людина.
З долоней витирають бруд,
Так щедро в спину ківш презирства,
З якої ніж давно стерчить,
Остервеніле хиже звірство.
Там в пори шкури вбита біль
І душить подих «незловмисний»
Все грають клятий водевіль,
Брудна картина…живописна.
Чому сумуэ гiльйотина
© Copyright: Сороковская Татьяна, 2012
Свидетельство о публикации №112061805720
Свидетельство о публикации №112061805720
Рецензии