* * *
А ти хоч себе розумiла,
Коли, нерозумне дитя,
Горнувся до тебе — i мрiло
Довкiл найповнiше буття?
Здавалось, його нi розхлюпать,
Нi випить нiколи менi...
Та лютий, та ось уже лютий,
Снiгiв несходимi пiснi.
Снiгiв жалкування нещирi
За тим, що минуло навiк,
Що й писка тепер не ошкiрить,
В глибокий забившись барлiг.
А ти хоч себе розумiла...
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112061703044
Свидетельство о публикации №112061703044
Рецензии
