Моє лице навік запам`ятаєш.
Тобі воно рідніше за усе.
Ти поки що і сам не уявляєш,
Без мене все існуюче- пусте!
Ти дарував мені частинку плоті
Та відкривав дверцята від душі.
Я схаменулась потім ненароком,
Що серця лиш частинка у руці.
Була вона гаряча й динамічна.
Кипіла від пульсуючих бажань.
А решта- затверділа так незвично
І охолола від льодових чар.
Потрібен час, її щоб відігріти.
Теплом душі чи подихом своїм.
Лишилося лиш трішечки стерпіти,
І знову будеш ти лише моїм!
***
© Copyright: Мила Полянская, 2012
Свидетельство о публикации №112061401283
Свидетельство о публикации №112061401283
Рецензии