Латки

                ЛАТКИ

Щорік, щодень латаю хвору душу…
Бо кожну мить – на щепки, на куски…
Отак завжди терпіть образи мушу, -
То ж все життя вишукую латки…
      А що ж сьогодні? Іншою не стала…
      Та осінь чомусь знову поспіша…
      Здається, всі вже рани залатала,
      Й тепер уже рубцюється душа…
Та я не вірю, що не буде й сліду
Від тих образ, що кидав як грудки…
Хоч на твою оту черству обіду
Складає осінь сушені листки…
     Пройдуть дощі, пройдуть громи тривожні,
     Свій колір осінь змінить, мов парча.
     В надії жити і кохати можна,
     Бо ще не згасла воскова свіча…
Ліниво краплі падають із даху,
Крило печалі стукає в шибки.
А я злякалась, і сама  зі страху
Знов почала вишукувать латки…
     Іде життя… І відчаї, й проблеми,
     Щодень, щоніч – то колом голова.
     Не хочу я розмов на вічні теми,
     Бо слів нема! Пусті оті слова!..
Звиваюсь знов, як нитка хірургічна,
І блиск від голки – стрілами з вікна.
Всміхаюсь гірко, майже іронічно,
Й латки міцні шукаю  - із сукна…

                ***