Слова

                Слова
Зберу слова усі для тебе, друже,
Нехай сьогодні колом голова!
Скажу про тебе тихо, небайдуже
Відверті правди й щирості слова.
Скажу усе, усе, що не до речі
Було між нас. Все снігом замело…
Туман розлуки висіявсь на плечі,
Хоча кохання ніби й не було…
Лиш поцілунки – трепетні, гарячі,
Здавались медом зніжені вуста.
Здавалось нам, - навкруг усі незрячі,
І, мабуть, в цьому істина проста.
Та не було, немає і не буде
Того, що серце прагнуло. Дарма!
Тепер про нас подейкують лиш люди,
А почуття – розвіяла зима…
І хто кому колоти буде очі:
Мовляв, кохання крил не зберегла.
Та я ж у очі глянула пророче,
Себе спитала: «Як же я могла?..»
Потім злякалась ніжності і ласки,
Коли в обіймах трепетних була.
Не взріла льоду, холоду і… маски,
І серце за безцінок віддала…
Та роки мчать. Немає їм упину.
Життя гортає кадри й сторінки.
І півдня вітер гоготить у спину,
Із клена рве засушені листки…
А я тепер з словами наодинці:
Я ними плачу, граюся, кричу,
Їх роздаю знайомим, як гостинці,
Ними сміюся, мучусь і мовчу.
А якщо гряне осінь і розлука
На стежку вкаже праведну оту,
Перш, ніж складу холодні свої руки,
І піду в землю грішну і святу, -
Слова покличу: гарні і не дуже…
І ніжні, наче сонце і трава.
І так пророче, тихо і байдуже
Скажу: «Ну, що б, здавалося, - слова?...»

                ***