стікає по стінах шум,
застрягло в шпаринах его,
в життя немає важелю Зум,
піщаний слід не веде до ковчегу
які лихі і безпросвітні дні
чекаємо не райдуги,а граду,
намети ставимо,та все лляні,лляні
шукаючи на дні якусь розраду
забули люди вікна відчинять
забули чути крик про допомогу
від голоду собаки не янчать
поржавів знак зупинки на вимогу
від голоду собаки не янчать
і не гризуть собіподібним глотки
складають лапи і тривожно сплять
не йдуть по допомгу до вина чи водки
а люди що,нам байдуже усе,
за асфальтовану дорогу -совість
несе по хвилях?хай собі несе
і будь що буде хай-не новість
церкви-давно погости,віра-привід
нам винен всякий,бо усі-не ми,
перетворили честь на зблідлий привид,
і того й посадили до тюрми.
звели на пил колись багату мову,
вже невідомо ржуть,чи жруть чи жрать
і знову бідкаємось,рвем волосся знову,
собаки сплять,а люди голосять.
настрiй
© Copyright: Татьяна Корольчук, 2012
Свидетельство о публикации №112060607262
Свидетельство о публикации №112060607262
Рецензии