Гасило сонце вранішню росу,
легенький вітер ледь гойдав дерева.
Дивилась на незайману красу
і відчувала - я тут королева.
До ніг торкались квітів пелюстки,
ловили груди аромати зілля,
пливли по небу сонячні хмарки,
запрошували музи на весілля.
І я пішла із ними у танок.
Вони мене до смерті закрутили.
Плели мені з лаврових віт вінок,
і зупинитись я не мала сили.
Отак донині з ними я кружляю,
пишу вірші і цілий світ кохаю.
***
© Copyright: Ольга Будзан, 2012
Свидетельство о публикации №112060205297
Свидетельство о публикации №112060205297
Рецензии