Справжн й рзац гарячо крови

Її шкіра була вкрита стиглою росою. Біла стеля в ту мить здавалася вже не надто білою,а стіни змішались грубим місивом. Лячно було ворушитися. На мить вона відчула кінець світу. Він вирізнявся якравою лінією поміж її диких думок, які розгубились у незрозумілому напрямку.
Дма вкривала кімнату. Вона поетично стелилася з усіх кутків, тихо підкрадаючись немов хижак. Дихання ставало дедалі слабшим, розміреним та спокійним.
Вона встала і подивилась до дзеркала. У свому відображенні вона побачила крик, який вилазив з її рота, нагло проштовхуючись назовні. Приставивши долонь до своїх очей у відображенні, їй на мить здалося, що вона не одна.
обернувши голову, стало зрозумілим що нікого немає.
Самотність.
Візія була точною та чіткою, тому взявши до рук бумагу вона почала писати слова, які хотіла би комусь розповісти. Шоста ранку просачилась крізь шпарину штор. Важко було зрозуміти, що на даний момент потрібно більше.
Коли кипить кров, - вивелось чіткими літерами.
Дике й нестримне бажання раптом охопило усе тіло, ніби обдало холодним, рясним градом. Звело ноги. Зціпивши губи та закривши очі, на мить згадався минулий день.
Міцно вдихнувши запах шкіри, вона згадала того чоловіка. Вкусивши себе,стало незрозумілим, чому запах є, а смаку немає.
Підвівшись вона провела по стегнам руками. Зціпило.
Сьогодні вже не йде дощ. Сьогодні немає вогкої землі.
- Іноді кров любить грати людьми.
Вона зробила новий запис.
- Іноді усе вигадка. 
Відкинувши папір у сторону, підвелась та підійшла до вікна.
Вітер колихав дерево,була осінь.Золоте листя стелилось тихим шорохом.
Зима,все застигло усередині. Самотність, розгубленість, все змішалося буйним окрасом.
Серце похололо, шкіра посиніла.
Я не знаю.
Час зупинився.