Чомусь наснився знов той давній сон:
Твої обійми й посмішка зухвала.
Примарилось, неначе ми разом:
Ворожить ніч, а я - твоя кохана...
Я знову прокидаюсь в самоті,
Тобі на вірність долею заклята,
Приречена й в реальному житті
У спогадах в минуле повертатись
І знову, знову марити в журбі
Омріяним, чарівним, нездійсненним,
І вірити безглуздій ворожбі,
Що ти іще повернешся до мене...
Давнiй сон...
© Copyright: Люд-Мила Литовкина, 2012
Свидетельство о публикации №112052209010
Свидетельство о публикации №112052209010
Рецензии