На рiдному порозi

                На рідному  рідко, бував я порозі,
                Все більше у мандрах, все більше в дорозі.
                Але, як на скроні лягла сивина,
                Набридла мені  від рідні далина.

                Набридли степів  казахстанських  вітри,
                Що інколи віють  неділі по три.
                Набридли берези в зимовім узорі,
                І сяйва північного,  в сполохах зорі.

                Набридли нудні та холодні дощі,
                Болотяних драгв непролазні хащі.
                Набридла у поспіхах, вічних,  турбота,
                Набридла за дядька чужого робота

                Скортіло тепла, яке став забувати,
                Тоді  й потягло до родинної хати.
                Щоб отроком  блудним  навічно не стати,
                Я вирішив твердо - пора повертати.

                Хто пам’ять дитинства у серці зберіг,
                Повернеться згодом на рідний поріг.